“Нова роль прав, свобод та інтересів людини”

Автор: Малимоненко Ростислав Анатолійович

Як в Україні так і у світі, дуже актуальною є проблема змістовного наповнення, усвідомлення та належного поняття людиною, громадянином власних, (невідчужуваних) прав, свобод та інтересів. Так як саме вони є фундаментом державності, мірилом справедливості  та джерелом законності любої країни, яка існувала та існує в світі. Необхідно  мати на увазі те, що права свободи та інтереси людини та громадянина - це  насамперед фундаментальна юридична категорія, яка є  єднальною ланкою усієї нормотворчої діяльності держави, природу якої не можна відводити у сферу міфології, абстракції, чи чогось нереального, це те, що кожна людина повинна реально мати і усвідомлювати, що вона є суб’єктом цих прав.  Але, насамперед, під  реальністю, гарантованістю розуміється їх захищеність державою від будь-яких проявів  узурпації, як в межах країни де гарантуються ці права так і у планетарному масштабі.

В сучасних  умовах боротьби за владу, коли в світі зруйновано рівновагу і влада та вплив в світовому, глобальному плані належить одному “засновнику” стандартів, еталонів належного, поняття, зміст, концепція прав, свобод та інтересів людини змушені зазнавати певних  змін  та виступати в новій нетрадиційній ролі.

Нове міститься в використанні прав, свобод та інтересів людини в якості приводу,  “ширми” для досягнення цілей, амбіцій, які суперечать основоположним, інтернаціональним принципам захисту, охорони прав, свобод та інтересів людини, -  принципам  гуманності, рівноправності, справедливості, та ін.

Нова роль реалізується, насамперед, через здатність світового лідера нав’язувати свою волю, втручатися в внутрішні справи “слабкої” залежної держави з приводу захисту  основних прав та інтересів людини. Ця так звана узурпація прав здійснювалася під  виглядом захисту прав, свобод людини та громадянина, чи то усунення антидемократичного уряду, чи проведення антитерористичних  операцій та інше. В кожному з цих випадків здійснювалось грубе порушення прав, свобод та інтересів людини, яке  виражалося  в геноциді народу, нації, культури, наприклад, Іраку, Югославії, та ін, хоча приводом для  агресії були захист прав людини, усунення антидемократичного уряду або проведення антитерористичних  операцій.

На сьогоднішній день очевидним є той факт, що в світі не існує гарантій захисту  від свавілля провідної  держави, оскільки світовий вплив в глобальному плані належить одному лідеру. Історичний досвід показує те, що в світі не існувало прецеденту, коли панівна держава здійснювала безкорисливу благодійну  діяльність в галузі захисту та охорони прав, свобод та інтересів людини, але існує  багато прикладів узурпації, порушення цих прав. Прикладом  вищезгаданого може бути становище прав, свобод та інтересів людини в  гітлерівській Германії, коли життя людини залежало від того, до якої національності належала ця людина: чи належала вона до “арійської раси” - була обранцем долі, чи людиною третього сорту, яка підлягала  фізичному знищенню.

В даному випадку під  державою -  монополістом  розуміється країна, яка здатна поширювати  свою владу, та вплив за межами своїх кордонів, на інші суверенні держави, тобто та країна, що здатна    нав’язувати свою волю іншім  державам.

Очевидним є те, що навіть спеціально створені міжнародні, миротворчі, правозахисні організації, наприклад ООН, залишаються бездіяльними, коли свою діяльність здійснюють монополісти. Так, навіть міжнародно-правові норми, наприклад “Загальна декларація прав людини” від 10.12.48р. чи “Міжнародний пакт про громадянські та політичні права” від 16.12.66р., не можуть виступати в якості  повноцінних гарантій  непорушності прав, свобод та інтересів людини. Для їх функціонування необхідна наявність сильної, незалежної міжнародної організації, яка б  була здатна диктувати волю  державі-монополісту, а також наявність реального механізму реалізації цих норм, незалежно від політичного та економічного стану держави-порушника. Фундаментом успіху реалізації прав, свобод та інтересів людини є баланс сил, що здійснюють світове панування.

Вище наведене свідчить про те, що монополістична позиція домінуючої держави в планетарному масштабі говорить не тільки про безконтрольність в сфері охорони та захисту прав та свобод  людини, але й про загрозу втрати суверенітету інших держав, тому що будь-яка монополія - це, насамперед, диктатура влади, культури, цінностей, вона не допустить плюралізму. Можливо що наслідком саме такої диктатури  є активізація терористичних дій, спрямованих на підрив будь-якими засобами впливу та влади  монополіста, де будь-яка людина, громадянин та суспільство в цілому в результаті цієї дуелі займає місце приреченого на фатальний кінець заручника. Тому щоб знищити тероризм необхідно ліквідувати перед усе саму причину його виникнення.

Поняття прав, свобод та інтересів людини, їх гарантованість не є рівнозначними як на різних історичних етапах розвитку суспільства та держави, так і в різних сучасних країнах світу нашого сьогодення. Ця відносність, нерівнозначність залежить не тільки від політичної, правової системи, економічного рівня розвитку, розвитку правової культури держави, - все це є лише об’єктивно зумовленим наслідком, а причиною, рушійним фактором є система  цінностей, система пріоритетів нації, народу, держави. Наведена система в свою чергу залежіть від наявності спільного інтересу, здатного об’єднати націю, народ, державу. Таким чином, рівень розвитку, ступінь гарантованості прав, свобод та інтересів людини  в кожній  конкретній країні залежить від розвитку її системи пріоритетів, котру зумовлює рівень консолідованості суспільства.

Наприклад, співвідношення прав жінки та чоловіка не є рівнозначним в європейських державах та в азіатських державах мусульманської правової системи, тому що система цінностей, яка знаходить своє відбиття в культурі, релігії, психології, праві відводить у кожному випадку свою соціальну роль жінці та чоловікові в державі. Не можна стверджувати, що права жінок  східних азіатських, мусульманських держав є неповноцінними тільки тому, що жінка повинна носити паранджу чи бути третьою  дружиною свого чоловіка. Необхідно завжди враховувати традиції та звичаї, що склалися в ході історичного розвитку цих країн. Грубою помилкою буде втручання в внутрішні справи держави з метою захисту прав жінки, оскільки існує  необхідність відрізняти  дійсне, об’єктивне порушення прав людини від того, що є менталітетом - традиція, звичай, які є невід’ємною складовою частиною національної культури та психології народу.

Сучасний підхід до розуміння прав, свобод та інтересів людини передбачає в певній мірі  знеособлення суб’єкта цих прав. Доцільно використовувати індивідуальний підхід в сфері захисту та охорони прав, свобод та інтересів людини, оскільки, по-перше, їх порушення завжди суб’єктивні в тому розумінні, що вони мають персоніфікований характер;  по - друге, відомо  що кожний суб’єкт охорони  прав, свобод та інтересів людини є, насамперед, носієм певної культури, незалежно від того, чи то є народ, нація, чи окрема особистість. Тому не можна знищувати його культуру, його самобутність, його індивідуальність з метою захисту та охорони  його ж прав, свобод та інтересів.

Світ людини - це динамічне явище, він існує і є прекрасним завдяки своїй різнобічності та багатогранності. Нав’язування однобокого розуміння належного, прекрасного є противоправним та неправомірним . Не можна використовувати права людини як самоціль, для досягнення якої підходять всі засоби; інакше зміст основних прав, свобод  та інтересів людини втрачає такі важливі поняття як “природжені” та “невідчужувані”. Тому в сучасних демократичних умовах розвитку країн цінною і актуальною є роль прав, свобод та інтересів людини, оскільки їх природа - це, насамперед, “консенсус”, - наявність єдиного планетарного розуміння, усвідомлення даної проблематики. Концепція прав, свобод та інтересів людини  повинна бути консолідаром всього прогресивного людства  XXI століття.

Використані джерела:

1. “Права людини” збірник міжнародних документів, Л.Н. Шестаков, видавництво МДУ (Московський державний університет), 1986р., ст. 21-30, 45-72.

2. Стаття “Людина як соціально - правова цінність”, автор: завідуючий сектором інституту держави та права РАН, доктор юридичних наук, професор І.Л. Петрухін.  Журнал “Держава і право” № 10 від 1999р. Росія, ст. 83-90.

3. “Теорія держави та права” за редакцією професорів В.М. Корельського та В.Д. Перевалова, Москва 2000р. Видавництво “Норма”,  ст. 536-548, 566-572, 521-531.

4.  “Теорія держави та права” за редакцією професорів М.І. Матузова та О.В. Малько, Москва 1997р. Видавництво “Юрист”, ст. 231-275.

5. “Загальна теорія права та держави” за редакцією академіка РАН В.В. Лазарева,  Москва 1997р. Видавництво  “Юрист”, ст. 398-409, 443-447, 458-461.

6. “Конституційні основи формування  правової культури” монографія академіка правових наук України, завідуючого кафедрою Конституційного права України Національної юридичної академії України Ю.М. Тодики, Харків 2001р. Видавництво “Райдер”, ст. 8-39,  69-97.